Українська поезія!!!

[Stomat]

У слові сила?
Чи у кулаці?
Вкоханні милої?
Чи у твердій руці?
І чи лікує вас укол магнезії,
Так як лікує вас поезія?
Володислав Волочай
Давайте поговоримо про поезію...українську, російську, будь-яку...
я наприклад люблю Андруховича, Чубая, Маяковського, Шевченка, Франка......і ще багато кого......пишіть свої поезії...будем видавати альманах медалм"юзік
_________________
"Нам нада спутитися нижче, к народу" - доносится мляве.
Чим нижче тим просто волосся більш кучеряве...

[Chumachok]

Як на мене, то надзвичайно сильні створи у Симоненка.
Я навіть баладу "Язик" на гітару поклав.
_________________
З повагою
Ромко-Чумачок

[Stomat]

Симоненко - сильний поет один з найсильніших митців так званого "БЕЗЧАССЯ"
_________________
"Нам нада спутитися нижче, к народу" - доносится мляве.
Чим нижче тим просто волосся більш кучеряве...

[Poltavochka]

Шановне панство!
Чудова тема! Поезія це щось непереможна сила, яка здатна згруртувати народ, повести вперед і надати сили жити і дихати. Особисто для мене, поезія-це величезний барвистий світ, в якому тече джерело моєї сили і без якого моє життя стало б нудним, сірим і ... не моїм.

Вітер сильний б’є в лице моє,
Коси розвіває подихом своїм,
Він в краях далеких спокій мій згубив,
В нього дужі крила, я лечу за ним.

Понад степом вільним я кружляю,
В небо, в хмари сині я пірнаю,
З серця мого пісня рветься в світ широкий,
Геть із нього смуток і буденний спокій.

В гори віковічні мене вітер зносить,
Де стрімкі смереки умивають роси,
Де шумить водиця, чиста мов кришталь,
Де дзвенить і манить дивовижна даль!

Вітре, брате милий, дай мені натхнення!
Я прийнять не можу тишу і смирення!
Мої крила вільні підіймають душу,
Я не можу повзать... Я літати мушу!


АНгел
Милый ангел, ты вновь вдалеке,
В темноте тихо крыльями машешь
И теряется звук в пустоте,
И ты снова тихонечко плачешь…

Слезы искрами катятся вниз
И взмывают в небес бесконечность,
Их развеет безропотный бриз
Превращая мгновения в вечность

Словно ангел, кружишь над землей…
Так боишься запутаться в ветвях,
Хитро сплетенных злою судьбой,
Из пороков и слабостей сетях

Белоснежные крылья тускнеют,
Покрываются пылью дорог.
Знать бы только, что точно успеют
Они сбросить оковы тревог.

Во вселенной собрать бы осколки,
Склеить чистой любовью, без зла,
Все допеть и забыть недомолвки,
И сказать, …что ты тоже жила…


Пишіть :)

P.S. Василь Симоненко - геній!

[Poltavochka]

Цей вірш є супер актуальним саме зараз і саме для нас

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

16.11.1962

Коли поставимо пам"ятник йому?
_________________
Вітре, брате милий, дай мені натхнення!
Я прийнять не можу тишу і смирення!
Мої крила вільні підіймають душу,
Я не можу повзать... Я літати мушу!

[Chumachok]

Привіт, Полтавочка.
Приємно бачити нових людей. Якщо ж поезія відіграє у твоєму житті таку важливу роль, то можу припустити, що ти і сама щось десь колись написала. Пиши, із задоволенням читну. Навіть як якесь маленьке чи, на твою думку, незграбненьке. Оцінимо.

А ще рульно писали "Розстріляне відродження".
_________________
З повагою
Ромко-Чумачок

[Stomat]

Пам"ятник...а що ідея...пишемо підписні листи і ходимо по місті збирати підписи???? круто!!!!!!!!!! точно ти ГЕНІЙ (ненавиджу те що я не можу писати букву г з хвостиком)
_________________
"Нам нада спутитися нижче, к народу" - доносится мляве.
Чим нижче тим просто волосся більш кучеряве...

[Poltavochka]

Чумачок, дякую за теплий прийом.

Я написала своїх 2 вірші. Глянь вище

Пишіть усі свої вірші. Це дуже важливо - показати свою творчість!

Найтяжче в світі – забуття,
Коли не хочеш щось змінити,
Коли не маєш вороття,
Коли не маєш нащо жити.

Коли в безмежності доріг,
Свою розгледіть не зумієш,
І як не спиниш ти свій біг,
То повз життя своє проплинеш.

Найтяжче в світі – забуття,
Якщо згасають твої очі,
Коли втрачаєш сенс життя
І навіть дихати не хочеш.

Удари серця все тихіш,
Воно бере журливі ноти,
Мов скеля сива ти мовчиш,
Сказать не можеш слова проти.

Найтяжче в світі – забуття,
Це мов іти у тьмі на прірву.
Не знать й не мати майбуття,
Сховать в підвалі ясну зірку.

Найтяжче в світі – це життя.
У ньому кожен порух значить,
І від життя до забуття
Останній крок найбільше важить.


Ось ще одне моє. Що скажете?
_________________
Вітре, брате милий, дай мені натхнення!
Я прийнять не можу тишу і смирення!
Мої крила вільні підіймають душу,
Я не можу повзать... Я літати мушу!

[Chumachok]

Прикольно. А ти не пробувала десь друкуватися? У якихось там місцевих газетках чи виданнях?

За своє життя написав 5 віршів, але зберіг лише один. Його я написав на іспиті з укр.мови у 11 класі. Чесно. Вийшло експромтом. Зацініть:

Колись земля була чиста й красива,
На сонці ми грались, немов горобці,
З життям ми змагались щодня і щомиті
І радість буяла у нас на лиці.

Ми звикли здавна обіймати
Зелені клени та дуби,
Забули як оберігати
Могутні їхні стовбури.

І, ось, недавно сталось лихо
І не поможе людство тут
Навколо стало тихо-тихо
І тіні звідусіль ідуть

Не квітнуть ясні й дивні квіти
І звір не бігає зовсім,
Земля тут мертвою навіки
Зосталась в спадщину усім.

Людина із цього не робить трагедій
Іде уперед, все вперед і вперед
Прогрес вимагає рішучості й дій,
Мазута тепер нам солодша за мед

А прийде час і стане розуму усім
Та буде пізно – лиха не спинить,
Невистачить Землі горя того й сліз,
Людині вже небуде часу, щоб творить.


Присвячується жертвам Чорнобильської трагедії.
_________________
З повагою
Ромко-Чумачок

[Stomat]

Chumachok
Ідея хороша, але вірш не причісаний...грубуватий, але приємний бо від душі:)
Poltavochka
А як ти дивишся на запрошення друку в нашому альмансі???

Дякую тобі за те що ти є!!!

Я прокидаюсь щоранку, я вмираю в думках,
Я маю очі прозорі, наче стомлений жах,.
Я щохвилини боюся загубити тебе,
Не можу жити окремо, бо у серці щось шкребе.

Дякую тобі за те що ти є!!!

Коли я поряд з тобою я не маю думок
Коли далеко, для мене світ навколо замовк.
Колись знайду твої очі в мереживі снів
Та я не зможу тобі проказати цих слів:

Дякую тобі за те що ти є!!!

Ти поглинула мене –забрала мою душу,
Вела мене за край - тепер там жити мушу.
Я мушу жити в тобі, у кожнім з твоїх снів
А ти живеш у мене уже багато днів!!

Насправді це є дуже гарна пісня..а просто як вірш вона не дуже сприймається!
_________________
"Нам нада спутитися нижче, к народу" - доносится мляве.
Чим нижче тим просто волосся більш кучеряве...

[Poltavochka]

Stomat, Дякую за запрошення друкуватися. Я тільки ЗА!


Друкуватись не пробувала, бо не маю часу, не знаю куди звертитись, але дуже хочу. Я відвідую літературну вітальню, тому мене знають поети нашого міста.

Chumachok, Ось мій давнішній віршик про Чорнобильську катастрофу:

Людина-руйнівник

Природа - найсильніша в світі
І хоч людина лиш комаха в ній,
Вона руйнує у малім столітті
Віками велич створену землі.

Зникають чисті ріки і озера,
В лісах не чути дзвінких голосів,
Сталеві бури розривають надра –
Навкруг жахливий техніки посів.

Двигтить Земля і стогне бідолаха,
Від атомних турбін та від ракет.
О, люди, люди, ви ж малі комахи
В один лиш бік у вас тепер білет.

Невже забули ви, що є в нас друзі:
Птахи і звірі, риби й плазуни,
Вони брати, вони у нашім крузі,
А ми їх нищим, як траву піски.

Я зневажаю тих, хто без жалю
Природу – матінку винищує бездумно,
Вони не знають, що палать вогню,
А знищить він усе і буде дуже сумно…

Змінити можна все іще на краще,
Зробити крок вперед, у майбуття.
Робить добро звичайно, друзі, тяжче,
Ніж навкруги винищувать життя!

Так схаменіться, люди, я благаю!
Земля одна у нас серед зірок!
Прислухайтесь! Вона в сльозах зітхає,
Пощади просить у своїх діток!

Знаєте, головне в вірші - душа! Навіть якщо він трошки кривенький, адже поет не може бути професійним, тоді це не поет, а якась машина по випуску римованих рядків.

Скажіть, про щона вашу думку цей вірш?

Постривай! Ти не зможеш втекти!
Вже безодня тебе не відпустить,
Вже назад не захочеш піти,
Щось лишитись тебе тут примусить.

Немов море, що тягне в безодню,
Як земля притягає людей,
Незалежно, це вперше чи всоте,
Чуєш потяг пекельний оцей.

Пальці спритні сплели павутину,
Що обплутала розум в пітьмі,
І уже не впізнати людину,
Лише подихи чуть голосні.

Світло спалахів душу лоскоче,
Заганяє терпіння в куток,
Тихий голос тебе заморочить,
І впаде вже останній листок...

Ті обійми – сталеві лещата,
Всю свідомість зібрали в кулак,
І на волю поставлені грати,
І надії немає відтак.

Що за мара? Чи буде прозріння? –
У цій грі не буває кінця...
Спить тихенько, стомившись, сумління,
І на землю нема вороття!
_________________
Вітре, брате милий, дай мені натхнення!
Я прийнять не можу тишу і смирення!
Мої крила вільні підіймають душу,
Я не можу повзать... Я літати мушу!

[Stomat]

Ясно, це вірш про накротики...я тобі напишу..коли будем збирати матеріали до альманаху
_________________
"Нам нада спутитися нижче, к народу" - доносится мляве.
Чим нижче тим просто волосся більш кучеряве...

[Admin]

Дійсно гаран тема, просто прекрасні вірші.
Чесно кажучи я в цих віршах бачу себе, думаю Ви також відчували все це.
Вірші Poltavochku дуже сильні, я вражений!
Із українських поетів мені дуже подобається Василь Стус.

Stomat i Chumachok - Ви молодці, я й не чекав такого!
_________________
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

[Stomat]

Якого..такого???ти про вірші..кожен писав вірші..треба щоб душа в них була..я взагалі прозу більше писати люблю!!!
_________________
"Нам нада спутитися нижче, к народу" - доносится мляве.
Чим нижче тим просто волосся більш кучеряве...

[Poltavochka]

Stomat, не хотілось би тебе засмучувати, але ти не вгадав.. Той вірш про кохання,про таке почуття, яке пронизує до мозку кісток, робить з людини раба. Знаєш, і таке буває, не все чисте і світле.

Admin, дякую:)

Якщо ви не проти ще одного віршика пишу.

Україно моя, серед тиячі літ
Ти в віках, мов зоря над світами,
Наче фенікс завжди серед болю і бід
Воскресаєш! Не стерта роками!

В України широкі простори,
Безкінечні лани і степи,
Височенні засніжені гори...
Ти єдина у нас на світи!

Ми нарешті усе зрозуміли:
Ми лиш вільно бажаємо жить.
Незалежність так довго творили,
Що нарешті навчились цінить.

Ми єдині і Крим, і Карпати!
Ми єдині крізь простір і час!
Ми єдині і нас не здолати!
Україна об’єднує нас!
_________________
Вітре, брате милий, дай мені натхнення!
Я прийнять не можу тишу і смирення!
Мої крила вільні підіймають душу,
Я не можу повзать... Я літати мушу!