Любовь: ваше мнение

Slowshadow

У меня вот есть очень интересный вопрос: а стоит ли влюбляться? или проще просто общаться с человеком не испытывая никаких чувств к нему и быть готовым в любой момент расстатся, или всетаки лутше влюбляться душой и сердцем?
_________________

Chumachok

Це почуття проникне у твоє серце, переверне там усе догори дригом, зігріє, запалить, розімліє, зробить надчутливим дот того чи іншого і останнє, що воно зробить - це спитає тебе про те, чи впустиш ти його.

Перед коханням усі рівні і безпомічні.
Нехай воно прийде у твоє серце, зробить тебе щасливим і буде вічним і майже головне - взаємне.
_________________
З повагою
Ромко-Чумачок

Slowshadow

Chumachok

Навіть незважаючи на всі наслідки - ТАК.
Людина створена для цього чудового почуття.
Все зникає розчиняється у просторі: гроші, кар'єра, речі, але любов вічна.
_________________
З повагою
Ромко-Чумачок

ingvar

цілком згодний... в нього можна вірити або ні..... то коли воно прийде ви самі зрозумієте що то ВОНО. І самі не зможете нічого зробити.... воно захлесне вас цілком.... мало хто потім шось хоче із цим робити (вириватись з нього) та буває по-різному.... бажаю шоб у вас "по-різному" не траплялося Wink

_________________
Не хились додолу, зраджений козаче,
Про лиху пригоду навіки забудь,
Найлютішу муку серце переплаче…
Кинь свій жаль нікчемний, без вагання збудь!
П. Грабовський

Slowshadow

ingvar

Slowshadow

ingvar

Slowshadow

ingvar

Slowshadow

а еще я хотел спросить у форумчан: а чувствовали ли вы когда нибудь настоящую любовь? не просто влюбленность, а действительно любовь? я скажу честно, любви я еще не чуствовал, просто симпатия, привязанность.. вот такие чувста... а что думаете вы по этому поводу?
_________________

ingvar

acid drinker

Прожила я не так і багато. Та дещо і бачила. Бачила самі різні відношення людей до кохання. Історії про це незкінченні. Можна розповідати і розповідати, годинами без упину.
Хоча, як подумати, то я і сама не так давно ще мала зовсім на нього протилежний погляд.
Розповім Вам одну історію. Можливо когось заставить задуматись, хтось просто скоро пролистне і все, діло власне кожного. Я ж просто хочу поділитись. Може вона Вас чомусь і навчить, а хтось може перегляне своє ставлення до кохання взагалі. Хто зна?
Отже, була собі дівчина 17 років. Чудовоий вік. Все тільки починається. Здається, що краще - радій життю, кохай, будь коханою.
Дівчина була доволі симпатична, з претензіями на деяку геніальність.
У школі задніх не пасла. Президент школи, редактор газети, хорошистка, чудова людина, гарна подруга. Все ніби саме їй давалось, пливло у руки. Не було одного. Якою би вона не здавалось самовпевненою, вона не мала того мінімуму, що так хочуть усі дівчата. Кохання... Своїм авторитетом, чоловічими рисами у характері вона могла зробити одною лівою будь якого хлопця. Напевне її боялись. Надто самовпевнена, незалежна... Вона і сама не придавала тому значення.
„Кохання? Навіщо воно? Лишня трата часу, я за той час встигну краще написати статтю для газети, ніж з кимось там цілуватись по куткам...” Все у такому сенсі. Ви зрозумієте... Маленька бізнес леді.
Дівчина закінчила школу, вступила у престижний університет. Жила, вчилась. Планувала посвятити себе науці, стати відомою у науковій сфері. Чоловіка у її планах не було. На нього не було у майбутньому ні часу, ні бажання.
У дівчини було ще одне хобі. Вона дуже любила сьорфати по нету. Була користувачкою декількох форумів, чатилась у неті. Може їй так не було самотньо і там вона знаходила людей, що її цікавили. Вона мала друзів з усіх куточків землі. Давно помітила, люди що її цікавлять мають бути старші її на років 10. А хто у житті подумає, що 17 річна дівчина може на таке претендувати? Нет то був самий гарний вихід.
Отже, одного разу на його просторах вона зустріла чоловіка. Чоловіка, старше її на 20 років. Вони довго переписувались, потім виявилось що вони користувачі одного форуму. Довго переписувались, придивлялись. Саме цікаве, вони постійно про щось сперечались, ділились думками. Увесь форум затамувавши подих дивися за цим, цією естафетою.
Прийшов момент, вирішили зустрітись. Вона йшла на зустріч і перший раз у житті боялась не виправдати очікувань. Підсвідомо вона хотіла йому сподобатись. Побачились... Була перша зустріч, друга, третя... Потім збились з ліку. Театри, ресторани, постійна підтримка, допомога, галантність, ввічливість, цікавість... І сама не розуміючи як то сталось дівчина закохалась. Закохалась по самі вуха. Він на неї не тиснув ні морально, ні у фізичному плані. Все гармонійно вилилось у почуття. У тому, що її кохають вона вже знала ще на перших побаченнях. Пройшов рік. Були і проблеми з батьками, вона мусила все кинути і піти з дому, з одним паспортом. Їй сказали, що вона більше не дочка їм, її не хочуть бачити. Що ж їй залишалось... З перших днів, вона відчувала що може покластись на нього. Коли вона пішла з дому, то пішла до нього. Вони по новому побудували життя. Купили квартиру, зробили власний дизайн. Зараз у них має народитись дочка. Він має вже 2 сина, а від неї отримає довгоочікувану дочку.
Зараз та дівчина, а точніше майбутня мама, молода журналістка, дружина, і просто жінка, не жалкує і каже, що знайшла своє щастя. Може колись вона і зробила доволі різкий рух, залишила все, почала будувати своє, власне життя. Їй довелось дуже швидко подорослішати. Вона не відчуває, що вчинила неправильно.
Батьки... Зараз вони її інколи навідують... Хоча батько так і не простив. „Бог йому суддя”,- каже вона. Всіх він нас розсудить. Вона зробила свій вибір. Інколи за кохання треба боротись. Воно того вартує.
_________________
A.D.I.D.A.S.

ingvar